ВІН БУДЕ ЖИТИ ВІЧНО ! ! !
Ведуча. Сьогодні дорогі гості, ми запросили вас на свято
присвячене дню пам’яті
Т.Г.Шевченка. 10 березня 1961 року Шевченка не стало. Минуло 200 років від дня
народження славного сина Українського
народу. Але й сьогодні його слово живе поміж нас.
Шевченко – це
наша душа, наша мудрість, наша сила. Нехай « Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх нас: зберегти мову
народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки. Нехай вогонь його
душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого
народу.
Ведучий. Шевченко це Україна.
Україна - це Шевченко.
Він вийшов з народу, жив з
народом і не тільки думкою, а й
обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний.
Шевченко уявляв майбутню
Україну як велику сім ю народів, про що
сказано у «Заповіті» своїм нащадкам:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій ,
Не забудьте пам янути…
Ведуча. Сьогодні ми
згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі, що
спонукав полюбити Україну
Боже великий, єдиний !
Нам
Україну храни !
Волі і світла промінням
Ти її осени …
(Пісня
«Думи мої думи»)
Ведучий. Шевченко – це народ,
І як народ він
буде вічно жити.
Тарас Григорович Шевченко – великий поет, геній українського народу. Україна – це народ Шевченка.
Поет вніс неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. Без його імені не
можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість
невмируща.
Ведуча. Творчість Шевченка – це святиня, якою
дорожить і гордиться український народ. Багато поетів присвячують твори
Шевченку.
Кобзарю!
Знов
До тебе я приходжу,
Бо ти для мене і совість і закон…
Кобзарю,
Знаєш.
Нелегка епоха,
Оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч,
Тиші – анітрохи…
Прости, що ми з дрібницями
Тривожимо твій вічний,
Твій глибокий сон…
(Л.Костенко)
Ведучий. Тарасе.
Ти хлопцем був убогим
І пас сільські ягнята,
І домом твоїм була
мала
селянська хата.
Ти сам бідив і
змалку і бачив
біль довкола,
Неволя й кривда
люта-
се була твоя школа.
Та давню славу й
волю ти в
своїх бачив мріях,
Душа Твоя пророча
зросла
в святих надіях .
(Звучить
пісня «Садок вишневий коло хати»).
Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Світає, край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина,
Полюбила – не спинила,
Пішов – знай загинув.
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити:
Чи довго їй на цім світі
Без милого жити.
Ведуча. Ввижалося лицарство, козацтво й отамани
І ти питався Бога : «Чи
це той час настане?..»
А як доріс, то взявся ту
славу чарувати,
В піснях своїх
безсмертних минуле .
Не побоявся муки,
вигнання, ні темниці, -
Хотів вернути волю
Прабатьківській землиці.
Ведучий. Хоч
вороги на Тебе кайдани накладали,
Ти звав братів і
кликав, щоби до бою встали.
За те Тобі
клянемся, усі вкраїнські діти:
«Ми сповнимо,
Кобзарю, всі Твої заповіти.
За те ми присягаєм,
усі вкраїнські діти:
За щастя України готові й ми терпіти».
(Звучить пісня «Зацвіла в долині
червона калина»).
Ведуча. І на оновленій землі, над ланами, широкими
полями, вільними містами, квітучими селами лине вічно жива в народі слава
великого Кобзаря.
Ми чуємо тебе , Кобзарю,
крізь століття,
І голос твій нам душі
окриля.
Встає в новій красі крізь лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена
земля.
Ведучий. Минає 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина
українського народу, але й сьогодні як живий. Говорить він із своїми нащадками.
Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне й міцне.
Ведуча. Ось і ми сьогодні почитаємо вірші
Т.Г.Шевченка.
Встала весна ,
Чорну землю сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
Чималий у яру ставок,
Зелений на горі садок.
І верби, і тополі,
І вітряки на полі.
І барвінком, і рутою,
І рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину,
В зеленому гаї.
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю убрану весною
Вранці зустрічає.
(Звучить пісня «Тече вода»).
Ведуча. Тарас
Шевченко … Не згасне вовіки
Освячене
кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який
мав заробіток?
Отримав десять
років заслання.
А він згорів. І
так бува не часто.
За гроші промовчав
би – і живи,
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо з його болю почалися
ми.
(Лунає мелодія пісні «Про великого кобзаря»).
Ведучий. Сто років… ні! Відколи люд живе,
І жито жовте,і
волошки сині,
Відколи небо голубе
пливе
На нашій, на
зеленій Україні !
В серцях плугатарів
і ковалів,
В дівочій пісні, в
пісні парубочій,
І там, де щастям
променіють очі,
Найбільше там, де ж
повстання пожар.
Живе один з
найбільших в світі творів –
Шевченка
невмирущого «Кобзар».
Ведуча. Живуть, Тарасе, поміж нас,
І голос твій, і
пензель твій, і слово.
Воно налите
невгасимим яр-вогнем,
Навічно коване з
дзвінкої криці.
В серцях у наших буде
променитись,
Живлющим житом віщо
половіть
У світанковім
жайворонковім колі.
Воно не пустить у наш
дім чужинську рать.
Тобою все здобуте
розтоптати.
Йому Антонеєм суджено
стоять,
Щасливо небо
наше частувати.
Ведуча. Ось і закінчується наше свято. Ми вдячні всім
хто завітав до нас, і гадаємо що Т.Г.Шевченко буде жити у наших серцях вічно.
